Державний професійно-технічний
навчальний заклад
«Краматорський центр професійно-технічної освіти»

м.Краматорськ


Меню сайту

Календар свят. Мова, граматика, спілкування
Оцініть наш центр
Всего ответов: 984

Українська література

Тема: В. Підмогильний — автор інтелектуально- психологічної прози, перекладач. Роман «Місто»

 

У невеличкій автобіографічній замітці В. Підмогильний писав:

«Очевидно, є люди, що своє життя можуть згадувати як суцільну смугу радості. Є люди, життя яких насичене і радостями, і печалями. Мож- ливо, ці люди найщасливіші, бо справжнє щастя може відчути той, хто зазнав горя. Я оглядаюсь на пережите. Де мої радощі? Життя перейдене, мов шлях заболочений. Шлях, що ним не йдуть, а бредуть, повільно пересуваючи ноги, не в силі скинути важкий налип багна. Стомлений у першому кроці, знеможений у подальших, я шукаю світлої плями на пройденому шляху і не знаходжу…»

Ці рядки окреслюють і навіть передбачають трагічну долю і само- го письменника, і його творчого доробку, що його довгий час оцінювали з вульгарно-соціологічних позицій, піддавали критиці та шельмуванню.

 

Опрацювати в зошитах життя і творчість В.Підмогильного

Народився Валер’ян Петрович Підмогильний 2 лютого 1901 року в с. Чаплі на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область). Рано не стало батька, управителя маєтку місцевого поміщика. Мати, хоч і була неосвіченою селянкою, передала синові добірну та розмаїту мову, органічну й глибоку любов до історії рідного краю.

Після церковно-приходської школи юнак із відзнакою закінчив Катеринославське реальне училище, а в 1918 році вступив на матема- тичний факультет Катеринославського університету, потім перейшов на юридичний факультет.

Через матеріальну скруту, голодні 1921–1922 роки мусив покину- ти науку. Вчителював, працював у видавництвах Києва, слухав лекції в Інституті народного господарства.

Особливо цікавився історією, познайомився з Д. Яворницьким, часто розмовляв із ним, допомагав ученому в музеї.

В. Підмогильний захоплювався також вивченням іноземних мов, і друзі називали його «університетом на дому».

Двадцятилітній селянський син у час ще не стихлої громадянської війни перекладає роман — філософську притчу А. Франса «Таїс», пише передмову до твору й пропонує київському видавництву — це незвичай- но навіть у наш час. 1919 року в катеринославському журналі «Січ» з’являються оповідання В. Підмогильного «Гайдамака», «Ваня». А на- ступного року виходить перша збірка його оповідань, зухвало названа

«Твори, том І». «Ота тоненька книжечка в сірій обкладинці й друкована на поганому папері,— пише В. Шевчук,— може по праву вважатися од- нією з найцікавіших книжок… Тут наявна свіжість письма, небуденність ситуацій, а слово дихає енергією і своєрідним “ароматом” — дебют, ска- жемо, був багатообіцяючий». Через тяжкі матеріальні обставини В. Під- могильному так і не вдається закінчити ВНЗ. «Проблема хліба» постійно переслідує його, так він навіть назве свою найкращу збірку оповідань. Письменник бачить дійсність саме такою, яка вона є насправді,

він не хоче її прикрашати, але й не залишається байдужим спостері- гачем, обирає нетипову позицію — бути «на варті страждання», а не радості людської.

Літературознавець Р. Мовчан роздумує над загадкою формуван- ня творчої особистості, таланту письменника: «Чому, скажімо, теж се- лянин, учень реального училища Ю. Яновський, ровесник Валер’яна Підмогильного, зустрів жовтневу революцію “широко відкритими”, за- хопленими очима… І чому юного Валер’яна в пору революційних бур цікавить душа людини одинокої, малої, безпорадної, яка в собі, а не в розтривоженому, переплутаному світі шукає розгадок на вічні, “важкі питання” буття?»

Нові твори В. Підмогильного з’являються на сторінках часописів, а в 1922 році в Харкові виходить його повість «Остап Шаптала». Друга збірка оповідань «Військовий літун» з’являється в Києві 1924 року. По- тім письменник доповнить її новими творами й назве «Проблема хліба». У 1926 році окремим виданням вийшла повість В. Підмогильного «Третя революція» — про селянські повстання через політику правлячої партії, спрямовану на суцільну колективізацію, «розкуркулення» і т. ін. То- гочасна критика сприйняла твір як оспівування Махновщини, автора звинуватили у «фатальній ізольованості від сучасності», «реакційному протиставленні села й міста». Насправді (і це підтверджують твори ін- ших письменників) повсталі селяни вихлюпують назовні сліпу нена- висть до міста за віковічні кривди: з міста йдуть усі накази, саме воно, місто, «де жили дідичі», стягувало податки, там лунала чужа мова і там

«зникав викоханий у степах хліб». Митець пропонує мудре вирішення проблеми взаємин села й міста: «Людськість хитається між дикунством і культурою. А їх треба поєднати, не протиставити!»

— На вашу думку, у якому стані тепер взаємини села й міста?

Письменник напружено працює, вчиться у класиків світової та української літератури. Можливо, саме під їхнім впливом на перший план ставить для себе не «людськість», «людство», а конкретну людину. 1927 року В. Підмогильний завершує найбільш відомий свій твір

«Місто». Навколо роману починають вирувати пристрасті, аж до звину- вачення в «антирадянщині».

Автор не змінює свого кредо й продовжує писати в такому ж клю- чі, створює роман «Невеличка драма» (1930), «Повість без назви», яку не встигає завершити. З великою, як на ті часи, сміливістю, В. Під- могильний показує напружену, тривожну атмосферу періоду «культу особи», коли в суспільстві панує загальна підозрілість, словоблудство, демагогія, жорстокість і беззаконня.

І  хмари  над  головою  письменника  починають   збиратися. У 1934 році В. Підмогильного було заарештовано «як учасника терорис- тичної організації». Виснажливі жорстокі допити закінчуються самооб- мовою й визнанням усіх гріхів — існуючих та неіснуючих. Митця разом з М. Кулішем, Є. Плужником, Г. Епіком, В. Поліщуком, О. Ковінькою та ін. засуджують до десятирічного ув’язнення й відправляють на Соловки. Через два роки особлива трійка НКВС переглянула справи «політично неблагонадійних», серед них і В. Підмогильного, і присудила до роз- стрілу, що тоді ж і було виконано.

— На вашу думку, чи можна знайти якісь виправдання репресіям тоталітарного режиму? З якою метою вони проводилися?

Навіть у в’язниці, до останнього, В. Підмогильний працював, пи- сав твори. Про це свідчать листи до дружини Катерини Іванівни, актри- си Театру юного глядача, до його матері та сестри. Коли письменника ув’язнили, його синові було шість років. Він так і не дочекався реабілі- тації батька, хоча б і посмертної.

В. Підмогильний відомий не лише як письменник, а і як блиску- чий перекладач, особливо з французької мови (у дитинстві батько навіть наймав їм із сестрою приватного вчителя). З допомогою митця україн- ський читач зміг прилучитися до скарбниці світової літератури — творів Оноре де Бальзака, А. Франса, Гі де Мопассана, Вольтера, Дідро, Доде, Меріме, Г. Флобера, Жуля Верна, В. Ґюго та ін.

Мабуть, саме французька класика навчила юного письменника дивитися на людину як на складний світ, у котрому тісно переплелися фізіологічне, емоційне, соціальне. І чи не від них у творах В. Підмо- гильного розважливість та поміркованість щодо поглядів на дійсність, делікатний скептицизм, іронія, непоспішливість у висновках.

В. Підмогильний — найяскравіший представник інтелектуаль- но-психологічної прози 20–30-х років ХХ ст. Його твори гармонійно вписуються в український модерн завдяки винятковій увазі до людської особистості, осягненню природи людини крізь призму різних життєвих обставин і ситуацій, зануренню в найпотаємніші порухи її свідомості й підсвідомості. Саме це підтверджує повнокровність української літе- ратури, її спроможність стати поряд зі світовими зразками.

Героїв оповідань, повістей, романів В. Підмогильного, як і само- го автора, хвилюють екзистенційні питання — що є існування людини, у чому його сенс, це сукупність випадковостей, абсурд чи упорядкована довершеність.

;  Робота зі словником літературознавчих термінів.

Екзистенціалізм (від лат. exsistentia — існування) — модерністська течія в європейській лі- тературі, що оформилась на початку 40-х років ХХ ст. і найвиразніше виявила себе у творчості Ж.-П. Сартра, А. Камю. Характерні риси екзистенціалізму — песимізм, заперечення раціонального пізнання і твердження інтуїтивного розуміння реальності. Людське існування (екзистенція) вияв- ляється через турботу, страх, рішучість, совість. Людина осягає екзистенцію в граничних ситуаціях (боротьба, страждання, смерть). Осягаючи своє існування, особистість знаходить свободу, яка є вибором самої себе.

 

домашнє завдання

Знати біографію письменника, прочитати роман   «Місто».

 

Вхід на сайт
E-mail:
Пароль:



Останні новини

MON  napnu   ptoinua pedpressa


Яндекс.Метрика